Чинники виникнення

суїцидальної поведінки у підлітків

Захисні антисуїцидальні фактори.

      У листі Міністерства освіти України №1/9-241 від 27.06.2001р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій та людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках з дорослими та однолітками. властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка. можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

• сімейні проблеми;

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

• суїцидальні загрози (прямі і замасковані);

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

• алкоголізм;

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види антисуспільної поведінки в сім’ї;

• насилля у сім’ї (особливо фізичне і сексуальне);

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сімї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім’ї;

• афективні розлади (особливо - важкі депресії);

• попередні спроби самогубства;

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

• надто високі очікування батьків щодо дітей;

• надмірна авторитарність батьків;

• хронічні або невиліковні захворювання;

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

       До соціально-психологічних факторів ризику , які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та молоді, належать:

• відсутність контакту з однолітками;

• розрив стосунків з коханою людиною;

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

• проблеми з дисципліною або законом;

• тиск групи однолітків, передусім пов’язаний із наслідуванням самоушкоджувальної поведінки інших;

• тривале перебування в ролі жертви або «цапа відбувала» ;

• розчарування оцінками у школі, невдачі у навчанні;

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

• небажана вагітність, аборт або його наслідки (у дівчат);

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються статевим шляхом;

• серйозні тілесні недуги;

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

     Хочу зазначити, що деякі риси юної особистості також можуть бути пов’язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

• нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

• агресивна поведінка, злостивість;

• антисоціальна поведінка;

• схильність до демонстративної поведінки;

• високий cтупінь імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

• дратівливість;

• ригідність мислення;

• погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ВНЗ, серед однолітків);

• почуття розчарування, яке надто легко виникає;

• надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих недугах або невдачах;

• складні неоднозначні стосунки з дорослими, зокрема з батьками.

     За спостереженнями спеціалістів, існують обставини, які захищають учнівську молодь від суїцидальної поведінки. Вони поділяються на культурні й соціодемографічні, сімейні і особистісні.

         Культурні й соціодемографічні фактори:

• участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо);

• добрі, врівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі;

• підтримка близьких людей.

        Захисні фактори сім’ї:

• розвинуті навички спілкування в сім’ї, добрі, щирі стосунки між усіма членами родини;

• підтримка сім’ї.

        Особистісні захисні фактори:

• впевненість у собі, своїх силах, переконаність у здатності до досягнення життєвих цілей;

• уміння шукати і звертатись по допомогу при виникненні труднощів, приміром у школі;

• прагнення радитися з дорослими при прийнятті важливих рішень;

• відкритість до думок і досвіду інших людей.

    До антисуїцидальних чинників належать усі фактори розвитку гармонійної, духовної, нормальної особистості. Однак серед них слід виділити ті, що протистоять суїцидальним тенденціям безпосередньо, створюють особливий імунітет, запас протисуїцидальної міцності особистості. До них спеціалісти відносять:

• формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв’язків із близькими, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість у суспільство;

• віра в Бога, в божественні цінності Всесвіту і Вічності;

• підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях;

• піднесення цінності людини як носія генетичного і культурного багатства людства і Всесвіту;

    Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй невластиве почуття неповноцінності, якщо реалістично сприймає оточення, його ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресій і гнучкіше долає стани психологічної кризи.

     У підлітка, крім обов’язків, має бути ще й «віддушина» у житті - спорт, хобі тощо - все, що не дозволяє напосідати чорним думкам.

      Важливо також мати не одну мету в житті, а кілька - щоб несподівані перешкоди не затягнули підлітка у тенета відчаю.

   Школа й сім’я мають не тільки навчати, але й виховувати, формувати особистість підлітка, прищеплювати йому повагу до людської особистості, здатність до співпереживання і співчуття, розвивати каяття за скоєне, здатність до самоконтролю, до дотримання моральних норм у людських стосунках, формувати адекватну самооцінку. Дуже важливе усвідомлення молоддю цінності власної особистості, її недоторканності для будь-кого, зокрема і для себе.

   У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. Якщо у підлітка немає довірчих стосунків з батьками, то у його оточенні має бути хоча б одна людина, з якою можна було б поділитися своїми переживаннями.

      Ще однією важливою умовою попередження суїциду є здатність підлітка самостійно розв’язувати свої проблеми, а не обходити їх - цього їх слід вчити змалку.

                                                                                                      Підготувала практичний психолог   Клуб О.П.

 

​

  

​

 

 

ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ

     Законодавство України, а саме Сімейний кодекс в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

   Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

     Так, батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи, також заклади, що здійснюють щодо малолітнього функцію опікуна, відповідають за неналежні виховання та нагляд (інколи в літературі висловлюється аргументована думка з приводу того, що доцільно було б ввести відповідальність батьків та опікунів не лише за неналежне виховання та нагляд але й за неналежне утримання яке матиме місце у разі крадіжки малолітнім грошей або продуктів харчування з магазину для прожиття), а навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, інші заклади чи особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітнім, - мають нести відповідальність лише за неналежний нагляд.

Якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них. У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов’язок відшкодувати завдану майнову шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.

Наслідки неналежного виховання матимуть свої негативні прояви і після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функціональні обов’язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.

У виняткових випадках - при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і  моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. 

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних  історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. 

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. 

Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. 

Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї, іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством України. 

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. 

У разі відмови від надання  дитині  необхідної  медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом:

 

Стаття 155 Сімейного кодексу України

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов'язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

 

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -  тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

 

Стаття 1178 Цивільного кодексу України

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.